Re: цензії

Література якось завжди тісно впліталася у ритми мого життя. І хоч бувало таке, що відривалась від самого літературного процесу, але завжди поруч зі мною була книжка, яка надавала, енергії, сил, настрою, натхнення для іншої роботи, надихала.

Останнім часом прочиталося багато гарної якісної літератури. Це не обов’язково найсвіжіші видання. Наприклад книжка «Проби» Мішеля Монтеня у перекладі Анатоля Перепаді (вид. «Дух і літера»). У якій автор ставить на розгляд питання людського «я». Зрозуміло, що ця річ залишиться завжди актуальною, допоки існує людство. Бо ж більшість людських проблем часто залишаються незмінними, оминаючи час і невпинний технічний прогрес. Захопили й такі документальні романи, як відомий «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського та спогади Івана Дмитрика «У лісах Лемківщини». Сам Іван Дмитрик був вояком УПА, який діяв на Лемківщині в 1944-1947 роках. Вражає наскільки щиро і невикривлено автор описує тяжке і нестерпне буття тих часів.

Часто повертаюся до тритомника Володимира Білінського «Країна Моксель» («Видавництво імені Олени Теліги»), до книжок Сергія Плачинди, зокрема «Лебедії» (Видавничий дім «Калита») (це – есе про те, як і коли виникла Україна), до книжки Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо» (вид. «Книга»). Зазираю й у «Мовностилістичні поради» Олександра Пономарева.

Видання есеїв Віктора Лупейка «Пророки і лжепророки» захопило своєю правдивістю та аналізом історичних подій, а книжка «Місія - Космос» Леоніда Каденюка (Вид. «Пульсари») –описами періоду перебування автора в космосі.

Щодо художньої літератури, то швидко й не без глибоких емоцій, прочиталися повісті шведського автора Торґні Ліндґрена, його «Джмелиний мед» та «Слід змія на скелі» які переклала Ольга Сенюк (вид. «Кальварія»). Уже вкотре перечитую завжди актуальні «П´єси» Моріса Метерлінка у перекладі Дмитра Чистяка (вид. «Пульсари»). Близькі до душі й прозові книжки Івана Донича: його гумор і проза (найновіші «Голуб, який не злетів у небо», та книжки гумору «Горохом по спині», «Дихаєте тут»). Завжди повертаюся й перечитую глибоку образно-метафоричну поезію Миколи Воробйова, Василя Слапчука, Ірини Жиленко, Станіслава Вишенського, неординарну поезію міста Станіслава Бондаренка та його паліндроми, книжки вибраних поезій Станіслава Шевченка «Дім для душі» та Наталки Поклад «Голос криці» (обидві ці книжки у моєму художньому оформленні), філософську поезію Миколи Семенюка, зокрема збірку поезій «Моцарт по тиші ступає», також думки про літературу «Оббиті пелюстки» Валерія Герасимчука.

І звісно ж – дитяча література! Дитинство – це така стихія, яка, впевнена, завжди залишатиметься зі мною, тож і дитячі книжки в мене на почесному місці.

Останнє, що перечитала, занурюючись у дитинство, це книжки: Кейт ДіКамілло «Спасибі Вінн-Діксі» у перекладі Володимира Панченка, «Лотта з Бешкетної вулиці», «Домовичок Нільс Карлсон» Астрід Ліндґрен, Андерсенівську «Снігову королеву» в перекладі Галини Кирпи; також Чарльза Діккенса «Різдвяна ялинка» (переклав Олександр Мокровольський), Ренату Муху «Ужалений вуж» у перекладі Галини Манів. (Перелічену вище літературу випустило у світ видавництво «Махаон»). А ще зачитувалася серією казок Кястутіса Каспаравічюса в перекладі Оляни Рути (вид. «Навчальна книга – Богдан»).

Захоплювалась майстерністю Марини Павленко, особливо її дитячими творами.

Із дитячою цікавістю прочитала «Мишку Зіту» та «Любов коня Домінікаса» Вітаутаса Ландсбергіса у перекладі Дмитра Чередниченка. Та зовсім нову, – ось-ось тільки видану, – книжку самого Дмитра Семеновича «Чому Волошка запишалася?» Усі три повісті вийшли у видавництві «Грані-Т».

Часто повертаюся до віршів молодих поетів: Дмитра Чистяка, Ярослави Шекери, Тетяни Винник, Олени Стельмах, Максима Меркулова, Назарія Назарова… список можна продовжувати ще довго.

На майбутнє планую прочитати твір молодої норвежської письменниці Марії Паар «Вафельне серце», яка нещодавно вийшла у видавництві «Навчальна книга - Богдан», а також книжку вибраного Галини Кирпи «Місяць у колисці» (випустило у світ це ж видавництво).

Рада, що маю можливість читати літературу, яка акумулює в собі отой позитивний заряд у вигляді мудрості, філософії, самоаналізу, і передає його читачеві. Звідси й черпаю енергію та надихаюсь на подальшу роботу.

Як обираєте літературу для читання?

Обирати літературу для читання буває по-різному: і просто, і складно. Коли вже знаєш автора, його письмо, його філософію, погляд на речі – розумієш, що не помилишся. А буває й таке, що береш до рук книжку (інколи добре розрекламовану) й натикаєшся на … штучність, нав’язливість, зумисність, на щось таке, що написано, аби написати і видано з розрахунком виграшу на рекламі. Тобто рекламуючи «не ту літературу», створюється ймовірність неможливості дізнатися про справжню. А справжня тим часом лежить на віддалених полицях.

Обирати літературу буває легко ще й тоді, коли можеш погортати книжку, чи просто відкрити на першій сторінці. З перших рядків уже буває видно, чи варте те видання уваги. Але цей метод більше дієвий, коли вибір стосується поезії. Прозу із перших рядків часто важко вгадати. Це те ж саме, що дивитися на велике полотно впритул, а не здалеку. Тож щаслива, що маю добрих друзів письменників, які рекомендують якісні видання. Це дуже допомагає у виборі.

Що можете порадити для читання іншим?

Що ж до поради іншим, то раджу читати літературу різного спрямування: і мовну, і наукову, історичну, мистецьку; читати поезію, художню прозу, казки. Все це для розширення кругозору. Адже відповіді на свої життєві питання читач може отримати зовсім несподівано, інколи з тої книжки, жанром якої раніше зовсім не цікавився.